В шкільне життя увійшли слова партнер, партнерство. Від них віє не душевним, а швидше холодним, неземним. Для школи ближчі такі поняття, як взаємодія, взаємодопомога. А щоб повною мірою осягнути, скільки разів у директора школи виникає потреба у такій взаємодопомозі, треба бути директором? Тому при найменшій нагоді звертаюся до вчителів: “Може, є хтось із батьків, хто зможе допомогти?”
Вранці до мене підійшов молодий худорлявий чоловік: “Привів доньку до школи і почув, що потрібна допомога. Я – Костя. Повернувся з фронту, зараз на реабілітації. Дуже хочу допомогти і, думаю, зможу!”
Я, звісно, подякував. На душі потеплішало. Був дуже здивований, коли Костя зателефонував і повідомив, що намагається питання вирішити, а якщо не виходитиме, звернеться до хлопців у шпиталі, і разом вони обов’язково виконають усе, що потрібно.
Почувши це, я початку навіть слів не знайшов, щоб висловити свою вдячність. Минуло два дні. І справа була зроблена. Вже пізніше подумалося: як добре, що є такі люди-солдати, батьки, громадяни. Без сумніву, і донька Кості виросте з доброю і світлою душею.
Коли в школі проходять збори речей, продуктів для ЗСУ, стає тепло на душі від того, що старші учні, найменші першокласники несуть чай, солодощі, додають листи, малюнки. Дякую сім’ям, де відгукуються на такі збори і самі долучаються до них. Це те маленьке, чим можемо віддячити за можливість прокидатися вранці, йти до школи, вдихати прохолодне осіннє повітря і просто радіти життю.
Дякуємо Кості і тисячам таких, як він захисникам, патріотам, для яких свобода і незалежність України – найголовніший сенс життя. І будемо допомагати їм усім, що в наших силах.
Ю.М. Шаров